Савіна Ганна Віталіївна - викладач фортепіанного відділу

Чому Ви вирішили пов’язати своє життя з музикою?

Все почалося з того, що моя мама музикант, вона також викладає і цією стежиною вела мене. Вона піаністка, працює в Александрійські музичній школі. Містечко невелике, але школа дуже престижна, туди приїздять дуже гарні доповідачі. 

З дитинства в мене виявилися музичні здібності, але великого бажання займатися, як і в більшості дітей, у мене не було. Натхнення та любов до музики з’явилася, коли я вступила на перший курс музичного училища і занурилася в цю атмосферу, де всі цим живуть, де здорова конкуренція, то з’явився стимул займатися. 

Коли в 15 років вступила до Кіровоградського музичного училища, то зрозуміла, що це дійсно моє. По-перше, мені дуже пощастило з викладачем. Вона була дуже професійним педагогом та дала гарну базу. Окрім успіхів були і сльози, кропітка робота, але дійсно воно того вартувало, я навчилася розуміти музику.

Пам’ятаю той час, коли викладач відправила мене на третьому курсі разом з мамою до м. Київ на конкурс Горовиця в якості слухача. Мене вразила гра моїх однолітків, я тоді інакше почала розуміти фразування, різні музичні нюанси через те, що багато слухала. 

Зараз я безмежно вдячна мамі, адже відчуття того, що ти займаєшся своєю улюбленою справою, знаходишся на своєму місці - це дійсно відчуття щастя. 

Які Ваші погляди на навчання в музичній школі?

Я хочу виховувати музикантів. Необов’язково, щоб вони далі вступали до вишів за музичним спрямуванням, моє завдання як викладача, щоб музика була з ними на все життя, нехай навіть як хобі.

Я отримую велике задоволення, коли після закінчення навчання в школі мистецтв мої учні продовжують займатися музикою самостійно, виставляють у соціальні мережі відеозаписи, де вони грають, спілкуємося, обмінюємся нотами, музичною інформацією. Музика живе у їхньому серці і я дуже цьому рада. Для мене це щастя, бо я розумію, що і в 30, 40 років вони будуть грати, а отже ці 8 років у школі не пройшли дарма. 

Дуже важливо мати індивідуальний підхід до кожного учня. Всі діти різні, а отже підходи не можуть бути однобокими. Зараз у дітей інші потреби, ніж були в наш час. Викладачеві зараз складніше, адже в першу чергу ми маємо навчити професіоналізму, але в ненав'язливій формі. Необхідно дітей зацікавити.

Хотілося б відійти від певного консерватизму в значенні суворості програми. Технічно я розвиваю всіх, але хтось може грати сонати, а хтось - ні. Неправильно, якщо є момент примусовості. Основна ідея мого викладання в тому, щоб заняття викликали почуття радості в учнів, викладачів, батьків. Погано, коли батьки не виявляють зацікавленість до навчання, не радіють успіхам, позбавляють дитину певного контролю. Дуже заважає навчанню, коли немає зв’язку з батьками, які виявляють байдужість.

Як Ви готувалися до сольних виступів та як готуєте своїх учнів?

Я дуже багато приділяю уваги цьому питанню -  психологічному настрою учнів. Коли зараз я працюю, то намагаюся згадувати свої відчуття, музичні труднощі з якими я зіштовхувалася в дитинстві. Коли я виходила на сцену, обов’язково мала гарно виглядати, була впевненою, намагалася не видавати свого хвилювання. Зі своїми учнями я дуже багато розмовляю на цю тему. Я кажу їм правду, змушую це пережити, перехвилюватися до того, як треба буде виходити на сцену. І обмальовую всі можливі психологічні страхи, які можуть виникнути, думки, що будуть лунати в голові. Все це ми озвучуємо та проговорюємо до виходу на сцену.

Коли настає час виступу, то ми часто не контролюємо деякі процеси. Буває гра несвідома через хвилювання, а коли повертається свідоме виконання, то одразу це нас вибиває з тексту. Тому необхідно від самого початку зібратися докупи, налагодити ритм свого дихання та думати про музику, інтонування,тоді все інше відійде на другий план. Музика починає нас захоплювати і хвилювання зникає. Думки про образне наповнення, звуковидобування, звукове інтонування, орієнтація в музичному тексті допоможуть сконцентруватися на виступі.

Також важливо якомога раніше спонукати дітей до публічної гри, ще змалечку, коли вони не розуміють, що виступ - це якась важлива подія та у подальшому будуть простіше до цього ставитися.

                                             

Що викликає у Вас почуття умиротворення?

Для мене умиротворення - це гармонія. Перш за все -  гармонія в душі, спокій, радість, життєва енергія. Почуття  умиротворення викликають, напевно, прості речі: гарний настрій, хороша музика, відпочинок у моря, досягнення своїх цілей.  Важко описати словами що таке щастя, це те, що ми відчуваємо і у кожного воно своє.

Яке заняття Вас може сильно захопити?

Коли є вільний час, то я полюбляю розмальовувати картини за номерами. Мене донька цим зацікавила та маю сказати, що це дуже кропітка робота, яка вимагає багато терпіння.

Також захоплююсь психологією. Якби я обирала іншу професію, то, напевно, була б психологом. Якби було більше вільного часу, то обов’язково пішла б на курси. Читаю статті, відеоролики, що з цим пов’язані, адже це дуже цікава для мене тема.