Марина Петрівна Раскіна - викладач духових інструментів



Як давно викладаєте?

Якийсь час я жила в Криму, там викладала 2 роки, потім працювала музичним керівником у дитячому садку. Далі переїхала до Харкова і влаштувалася у школу мистецтв, яка на той час була ще музичною студією.Так я пропрацювала приблизно 3 роки, а вже з 2003 року відкрилася Дитяча школа мистецтв.


Чи були сумніви коли визначалися з професією?


На початку я мала обирати вступ до художнього чи музичного училища. А коли вже навчалася у Харкові, то грала у джазовому ансамблі під керівництвом Віталія Володимировича Чепеленка. Згодом мене запросили грати в оркестрі ХНУВС і я бачила себе оркестровим музикантом. Але життя внесло свої корективи, адже з’явилася сім’я, дитина. Минув час та я вирішила повернутися до викладацької діяльності.


Як Ви заробили Ваші перші гроші?


Коли я навчалася в музичному училищі, то мала підробіток секретарем-машиністом у методичному центрі при райвно. Працювала на справжній друкарській машинці. Коли я тільки-но туди прийшла, то мені одразу сказали, що я буду отримувати зовсім невеликі гроші. На що я відповіла, що гроші мене зовсім не цікавлять! Десять методистів, які це почули ледь не впали зі стільців. (сміється)


З якими труднощами Ви зіштовхуєтеся у вашій професії?


Я щиро хочу встановити контакт з усіма учнями без винятку, бажаю щось дати кожному. Я така людина, яка завжди хоче ділитися, віддавати, маю педагогічний азарт. І коли зі сторони учня йде якесь відсторонення, неприйняття, хибне розуміння того, що відбувається (добре, що такі моменти бувають дуже рідко), то не скажу, що це якось сильно вибиває з колії, але осад є. Та йдемо далі, продовжую робити те, що я роблю.


Виходить цей бар’єр подолати з часом?


Необхідно перечекати. Звичайно, що немає такого психологічного контакту, який мав би бути, або хотілося, щоб він був. Та продовжуємо відповідально працювати. Творчість передбачає особливу близькість, з учнями викладачів поєднує любов до музики. Найскладніше, коли так не зростається.


Про що Ви думали, коли йшли на свій перший урок з учнем?


Були дуже складні часи. Там, де я працювала був один саксофон і він був моїм. Це був кінець 80-х - початок 90-х, про придбання інструмента мови не могло і йти. Спочатку я відкрила гурток, справи йшли погано, знов-таки через вже відомі причини. Думки були лише про те, чи це доцільно, чи вийде щось з цього, не тому, що я не вірила в себе, а саме з практичного/технічного боку. Але це був певний досвід, якісь уроки я з цього винесла, навіть методичні знахідки.


Чи був момент, коли хотілося залишити професію?


Залишити — ні, а займатися чимось ще — так. Коли пройдений певний етап у роботі з учнем і він чомусь навчився, то для мене це велика приємність, навіть без грамот чи відзнак. Я бачу результати його праці та це просто чудово! Неймовірно приємно, коли учні після закінчення школи продовжують грати. Вступають до вишів, отримують іншу професію, але паралельно йдуть грати в оркестри, групи, ансамблі. Ось це для мене головне.


Чи навчаєтесь ви чомусь у своїх учнів? Якщо так, то чому саме?


Усі учні різні та у кожного вчусь різному. У Жанни (вказує на ученицю) відкритості. Я дуже контактна людина, але відкритою себе не можу назвати. Коли ми тільки-но познайомилися, було їй років 8, в кінці уроку вже сил зовсім не було, а вона була наповнена енергією, телефонувала, писала мені, щиро посміхаючись. Я так не роблю, але для себе відмічаю, трошки це тебе змінює.

Тактовності вчуся. В мене є учень, та я собі думаю, що він такий ще маленький, а вже інтелігентний, вихований. 

Вчусь працьовитості. Одна з моїх учениць дуже завзята та наполеглива. Навіть губи прокушує на уроці, є моменти, які не озвучиш, але вони справді вражають. Більшість дітей змушують займатися, а ось її просили зупинитися, бо вона одного разу ледь не знепритомніла, так наполегливо та сумлінно ставиться до занять.


Чи змінилися діти в порівнянні з тим, коли Ви тільки починали працювати викладачем і теперішнім часом?


Здається, що стали менш витривалими, фізично слабшими. Часто сідають на уроках, швидше втомлюються. Згадую себе в дитинстві, коли о шостій ранку з величезним портфелем я їхала до міста, яке було дуже далеко від місця мого проживання, пізно поверталася додому та ще була наповнена енергією, силами. Можливо екологія, або технологічний прогрес. Зараз діти проводять багато часу з гаджетами, менше рухаються. Інтернет дуже впливає на дітей. Вони стали більш розвиненими, але часто не в той бік. Якщо йде правильний вплив на дитину зі сторони батьків та вчителів, тоді дитина здатна з цього потоку інформації відокремити важливе і потрібне, вчиться фільтрувати й аналізувати. Отож не час винен, а відношення.


Чи є у Вас певні традиції чи забобони, які пов’язані з виступами?


Коли дитина грає, то я подумки граю разом з нею, дихаю синхронно. Намагаюся всередині розслабитися, максимально передати свій стан. В цей момент ми стаємо одним цілим, єдиним організмом. Я це роблю автоматично, навіть несвідомо. Перед виступом ми дуже багато сміємося, шуткуємо. Я вважаю, що це дуже гарно відволікає, розслабляє, знімає напружену атмосферу. Хоч би що там було, це просто маленька частина життя, ми намагаємося зробити максимально добре, але якщо буде погано, чи щось не вийде, то це ще один привід згадати це з посмішкою.

Коли я навчалася в інституті, то коли щось траплялося погане перед екзаменом, то 100% все буде добре. Я тоді навіть не сумнівалася, що іспит буде складений на відмінно. І дійсно завжди так було.


Коментарі

  1. Добросовестное,душевное отношение,в любой работе,получает хороший результат!!!Успехов в творчестве,талантливых учеников,терпения и сил!!!

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Захаров Сергій Олександрович - викладач хореографічних дисциплін

Савіна Ганна Віталіївна - викладач фортепіанного відділу