Захаров Сергій Олександрович - викладач хореографічних дисциплін

З чого розпочалося Ваше професійне становлення?

У 9 років мене відвели на танці аби якось зайняти, це було місто Дніпродзержинськ (нині — Кам’янське). І ось з того часу я і займаюся танцями вже 26 років. Потім навчався в Харківській державній академії культури. Закінчив магістратуру і вже через 3 місяці почав працювати у ДШМ №5 ім. І.О. Дунаєвського.

Чи працювали десь ще до цього?

Працював у колективі, було мені тоді років 16. А коли навчався в академії, то часу зовсім було мало, адже вдень був на парах, а ввечері на тренуваннях. Коли у 2008 році навчання добігало кінця, то вже в травні почав обдзвонювати загальноосвітні школи та мистецькі заклади,  таким чином потрапивши до лав нашої школи (ДШМ №5 ім. І.О. Дунаєвського). Радо зустріла мене та запросила працювати Тетяна Вільгельмівна, яка була на той час завучем. Отож я тут вже 13-й рік.

Чи траплялися у Вас професійні травми?

Було, коли мені виповнився десь 21 рік. Я розтягнув хрестоподібну зв’язку коліна через перенапруження. 2 місяці ходив на процедури. Коли голова не у тямі, то страждають кінцівки, адже потрібно все робити з розумом. Зазвичай в бальних танцях травми доволі рідкісна річ, адже рухи природні та непереобтяжені складними акробатичними елементами. У дівчат можуть натиратися пальці від відкритого взуття, а у хлопців зазвичай проблем немає. Якщо ти розігріваєшся, не б’єш ноги, а правильно все робиш, то травм не буде.

Яке найнеймовірніше місце для виступу Ви можете собі уявити?

Місяць.

А якщо на Землі?

Я навіть трошки торкався дна морського, тому це вже неактуально.

Може є якесь особливе місце, не обов’язково сцена?

Ні, для мене це не має значення. Просто ми танцювали на стадіонах, біля житлових будинків, виступали у багатьох місцях, отож, напевно, вже нічим не здивувати.

Чи запрошують або запрошували на корпоративи?

Трохи був такий досвід. Знайома запрошувала мене до Чернівців, там була шоу-програма у нічному клубі, де ми й виступали з декількома номерами. А так, я по корпоративах не ходжу, трошки не той у мене профіль. Туди підходять більше сучасні танці.

Чи є у Вас найприємніший спогад з дитинства?

Він більше загальний, такого окремого немає. Я думаю, що у будь-якої людини (у більшості людей) дитинство асоціюється з чимось приємним, гарним. Це те, що колись було і вже ніколи не буде.

Чи є авторитет у професії та хто мав вплив на ваше становлення?

Звісно, що мої викладачі. Авторитети —  це люди, які багато чого досягли у даній сфері, тобто це не одна людина, їх насправді дуже багато.

Можливо Ви рівнялися на когось з танцювальної сфери?

Мені пощастило, що Олексій Литвинов був моїм тренером. Звісно, що він був відомою особистістю, але я до цього ставлюся простіше. Як корифей бального танцю —  так, а як телезірка —  для мене це неважливо. Я знаю багатьох телезірок особисто і ставлюся до цього спокійно.

Які нові навички Ви б хотіли освоїти?

Я люблю співати, хотів і хочу навчитися грі на фортепіано та на скрипці. На фортепіано трошки навчився, а на скрипку мене ніхто не взяв. Це вже було у дорослому віці, у 25 років у стінах нашої школи, коли був час, то колега навчала мене грати на фортепіано. 2 роки я ходив у неділю і щось вчив. Тому на рівні 2-го класу музичної школи я опанував фортепіано. А далі стало просто менше вільного часу і так сталося, що викладач пішла працювати в інше місце, зі мною просто не було кому займатися. Зараз вже і в мене немає цього часу та мало хто працює в неділю. 

Люблю ходити у кіно, грати у боулінг, пробував кататися на роликах і ковзанах.

Чи є щось, що ви б хотіли змінити цього нового року у своєму житті?

Актуальне для всіх побажання — щоб завершився карантин. Мрій багато, але реальність для мене ближче. Є бажання ходити до спортивного залу, але таки проблема у часі. Ходжу рідко, коли не працюю, а це буває тільки влітку.

Чи згодні з тим, що подобається тільки те, що виходить?

Ні. Тут питання в тому, на що ти сподіваєшся. Тобто, якщо ти хочеш досягнути результату, то це одна річ. Наприклад, я займався фортепіано та прекрасно розумію, що таке починати у 25 років, коли в тебе пальці стирчать на різні боки, та координація не дуже, коли намагаєшся грати двома руками. Я отримував задоволення не від результату, а від процесу. На скільки це було чудово чи жахливо, це вже інша річ.